Два сонети про кохання

1 Коли дівчина найпрекрасніша у світі Простягне руку, щоб мене торкнутись: Вогонь у серці, в серці - повінь. Квіти Усі на світі знітились та відвернулись… Бо ж ти - хороша, ніжна і кохана, Зітхань моїх нічних причина давня, Так несподівано відкрилась, ніби ранок, В який народжено невимовне кохання. І я, тремтячий, зляканий та радий, Розтрощений та зібраний ізнову, Не вірю в нагороду дивну долі, Але в собі знаходжу сил прийняти, Дарунок твій, що вимагає сло́ва. У цім веснянім, світанковім полі. 2 У цім веснянім, світанковім полі, Де роси стигнуть ягодами в травах, Де небо лиш над нами неозоре, Де ми удвох зустрілися устами Слова й слова. І тільки про кохання, Про те яка… Про те який… Чудові І молоді, і спраглі, і жадання Все глибшої й міцнішої любови. Воно п’янить, і холоди́ть, і гріє, І сподівань нали́ло повний келих, Котрий ділити будем без останку, Котрий у нас неначе жар зоріє… Бо ти, утворена із посмішок веселих, Зустрілася мені чудесним ранком. червень 2023 #вірші_zavalko_v #сонети