Подкаст з МК

Здоров'ячко, цімбори та ці мурашки. Вітаю вас на нашому подкасті у фійовці «Про вшитко», який реалізовується в рамках проєкту «Молоді амбасадори та амбасадорки рознайіття» від громадської організації «СТАН». Сьогодні я хотів би поспілкуватися з Марією, яка є представницею внутрішньопереміщених осіб, що приїхали до нас в громаду з початком повномасштабного вторгнення. Привіт! Привіт! Як твої справи і як твій настрій перед записом подкасту? Сьогодні все просто дуже чудово, сьогодні дуже світить сонце, ясно. Гарно, так, світло. Але морозно. Прямо дуже морозно. Весь сніг, залюдьонів. І дуже важко дібратися було до фійовки? Дуже важко, сковко, хлисько, я паду. Ніч не йде. Треба взуття, таке, на шпінгалетах. Щоб не падати? Так. У мене теж схожа ситуація. Я ледь не впав, поки доїхав сюди, бо я дуже ризикований, і я приїхав сюди на велосипеді. Ну, але це таке, знаєш, це такі питання, з якими ми не можемо боротись. Погода – це така штука. Ми не можемо впливати на стан погоди. На природні явища. Так. Правильно. Розкажи коротко про себе. Я учениця 10 класу, мені 15 років. Сюди я переїхала 25-го вже лютого 2022-го року, через день після початку повномасштабного вторгнення, бо перед цим я жила все своє життя у Києві. Ти родилася у Києві, так? Родилася, так. І прожила там до 2022-го року? Так. Якщо доречно, то поділися з нами історією, як ти відчула на собі початок повномасштабного вторгнення? Я не зовсім відчула. Я спала, я нічого не чула. Мене о 6-й ранку розбудила мама. Каже, вставай, Марійко, почалося саме страшне. А я не розумію, що сталося, бо мені ніхто нічого прямо не говорить. Я встаю, дивлюся щось. Усі бігають, збираються. Кажу, що сталося? Мені цікаво, що відбувається. Мені кажуть, Марія, почалась війна. Я сиділа у коридорі і хотіла збирати речі. Це був ранок 24-го, так? Ранок 24-го, так. Ми зібралися, виїхали десь у 11-ть ранку. І позвонили моїм стрий, дядю. Вуйко дядя, так. Знайомим, коротше. Дядьку, так. Що почалася війна. Вони так само з Києва, чи вони... Вони з Єрпіня. Ні, ми виїхали в 9-ть ранку, вони виїхали в 11-ть. Але вони переїхали десь на 2-й чи на 3-й години раніше. Ви їхали в одне місце? Ви їхали в одне місце, бо тут живе наш дідик. Тут у нас сидіть довго, так? Так. Рутаж, заходьте, класна вулиця. Ви виїхали о 9-й. О 9-й. Яка була дорога? Дорога були дуже затори. Правильно. Заправки. Ні, затори, затори. Дуже були на... Як це називається? Заправки. На заправках були дуже великі черги. Тобто там десь кілометр на кожній. Така лінія машин, бо не було... Пального. Пального не було, не було, де пристати. Ми довго їхали, десь 46 годин, може, годин. 46 годин ви їхали до нас в село? Так. Тобто ви приїхали сюди... Ми приїхали сюди десь о 7-й, 25-го лютого. Я зрозумів. І це все пов'язано з тим, що були великі затори і всі хотіли... Ні, не 46, 36. Ну, ти таке знаєш. Це все пов'язано з тим, що великі затори, всі люди виїжджали і тому так. Так, зазвичай ми сюди їхали у 21-му році, літом. Ми їхали 16 годин на машині. Тобто ви раніше до цього приїжджали сюди? Так, я самого народження. З самого народження. З самого народження я сюди приїжджала на літо, на всі три місяці. На зимові свята, коли я була менша і мені не треба було у школу, у садок. Коли були канікули, так? Так. На зимові, на літні канікули? Так. Це добре, адже ти трохи-трохи орієнтувалася в нашому селі, в нашому... На своїй вулиці, так. Ага, на вулиці, так. А загалом? Загалом не дуже. Тобто ви обрали село Довге, тому що у вас тут родичі, у тебе тут дідусь. Так. Або мама, або тато у тебе з нашого села, так? Тато. Тато. Він тут народився, тут прожив, але потім ви приїхали до Києва. Так, він тут народився, він тут вчився до університету, а потім вже усе життя в Києві. Зрозуміло. Ну, приїхали ви до нас. Що тобі найбільше подобається в нашому селі? На своєму прикладі ти можеш розказати і поділитися тим, що тобі подобається, адже ти була тут до цього і була багато разів, як я розумію, кожного року. Тому не тільки, що тобі подобається зараз і коли ти приїхала після початку повномасштабного, а загалом просто. Загалом мені подобається краєвиди, природа. Тут дуже гарно. Гори. Де не вийдеш з усіх сторін, то тут гори. Село між горами знаходиться. Тут гарно. Мені подобається місцева їжа і люди. Ого, яка тобі їжа місцева подобається? Левеш. Левеш. Левеш – це бульган, так? Так. А голубці? Голубці – це закарпатська справа. Так. Голубці дуже люблю. Ну, я не знаю, чи точно це закарпатська, але у нас на Закарпатті її роблять по-своєму, знаєш. Я люблю суп з голушками. Ну, суп з голушками, знаєш, роблять не тільки на Закарпатті. Які ще твої страви улюблені у нас? Піца. Та але піца, ти ж кажеш, традиційні наші страви. Як тобі кизлики? Так, дуже люблю. Я люблю взагалі картоплю булі. Що ще тобі подобається в нашому селі, окрім традиційної нашої кухні? Людей люблю. Людей? Чому? Бо вони тут загалом добрі та як емоційні, співчутливі, не знаю. На Закарпатті люди більш добріші, ніж у Києві. Тут з усіма треба здороватися. Та, тут якщо прийдеш, слухай по вулиці і не скажеш добрий день, на другий день вже твоя мама буде знати, яка ти погана, щоб ти не привіталася. Але це добре, бо так зав'язується хоч якесь відчуття комунікації з людьми. Так, хворіти в середовиці своїх оточень. Менш, як це? Соромишся. Більше пристосовуєшся. Такий, знаєш, закарпатський менталітет. А, зокрема, в нашому селі це взагалі. Як тобі взагалі наш говір, наша розмова? Чи відразу ти розуміла людей, що від тебе вони хотіли, коли вони з тобою говорили не чисто українською? Так, я розуміла, бо мій тато використовує ті слова, я їх знала ще з малечку. Тобто тата тебе трохи вчив говорити? Так, вчив. Ну, це не було дуже складно. Тобто я розумію все, що мені кажуть, але я не завжди можу це якось повторити та сама сказати. Далі, що ще тобі з нас подобається? Таке важкеньке питання, але я так розумію, подобаються люди, подобається оточення, подобається традиційна кухня і краєвиди. Так. Чи є ще щось? Подобаються вірші Веселя Кузана. І мені справді подобаються. Я іноді читаю короткі, але я не запам'ятовую. Мені просто… Подобається їх читати? Так. До речі, на статофіоці є книги, його книги. Так, якщо читаєш… І якщо ти дуже хочеш його ще прочитати, то ми тобі обов'язково їх дамо. У мене теж є вдома. Він особисто мені їх подарює. Особисто? Так. Ти дуже поважна персона. Боляю про участь у конкурсі одному. Читтів. Ти у всіх конкурсах береш участь. Ну, це правда, вкажеш правду. Також мені дуже подобається Фійовка. Я дуже велика фанатка. Не пропускаю жодного виробприємства. Для нас це дуже добре, бо нам є над чим працювати, щоб покращувати наші заходи. Так, я ваша фанатка. Дякуємо. Особливо Лілі Анни, Ледний. А яка фаміля? Левко. А, Левко. Окрім нашої Фійовки, де тобі ще подобається в нашому селі? Мені ще подобається в школі загалом, бо мій клас дружній. Він якось прийняв мене одразу добре. Вони не казали, що я якась не така. Спочатку я говорила російською, бо... А коли ти пішла в школу нашу? У дев'ятому класі. Тобто відразу? Ні, я у восьмому класі переїхала. Довчилася у своїй дистанційному, так. А вже з початку дев'ятого, з першого вересня? З першого вересня я вже була у дев'ятому б класі. До цього я була завжди а. Тобто вони тебе сприйняли нормально? Вони мене сприйняли... Ти відразу знайшла собі знайомих, так? Не відразу. Вони просто мені нічого не казали за те, що я розмовляла російською. Бо перед цим я все життя в Києві, я розмовляла російською. Тобто в мене було інше отношення. А відразу таки не скажеш, що ти дуже гарна українціка? Дякую, бо я вчилася. Тобто вони прийняли тебе такою, яка ти є, і захотіли з тобою досуватися, дружити? Так, вони захотіли за мною дружити, але не відразу, бо спочатку в мене було тільки дві знайомі, з якими я була найбільш близька перед цим класом. Але після заходу у Хабі на кінопоказі «Зеленої книги» ми... О, так, це теж я проводив, до речі. Я пам'ятаю. Ти дуже крутий, дякуємо. Це було дуже класно, мені теж сподобалось. Ми та всі, я та всі мої подружки дуже дякуємо тобі за це. І ви там найбільше здружилися? Так. Боже, як це класно, як це добре чути. Дякуємо Владіку за те, що ти нас подружив. Ну добре, добре, на здоров'я, на другий раз. Тобто ви здружилися вже на заході, і зараз в школі ви продовжуєте нормально спілкуватися? І в школі, і поза школою, так. Це чудово. Це чудово, що є такі люди, де ти можеш почуватися з собою і почуватися з собою. Так, після того, як я з ними почала дружити після цього кінопоказу, я вже перестала соромитися і своїх однокласників інших, бо до цього я трохи їх боялася. Боже, чому то так? Я не знаю, бо я думала, що мене не сприймуть. Я трошки боязлива дитина. Але все добре, вже зараз все добре, так? Зараз все добре, так. Ну це чудово. Дивися, я ще хотів з тобою поговорити про те, чи важко тобі було взагалі пристосуватися до нового середовища. Ми частково тепер захопили цю тему, але ми захопили її на рівні школи. Чи важко було взагалі пристосуватися на рівні нашої громади до оточення? Це питання двостороннє. Тобто, з одної сторони, було дуже легко, бо люди тут більш підвергнуті спілкуванню. Тобто, вони хочуть знати про тебе все, вони хочуть з тобою мати контакт. Але з іншої сторони, я сама по собі дуже боюся нового оточення. Тобто, я не можу якось сама завести розмову, мені для цього потрібен час. Але це було дуже складно. Тобто, це було навіть взагалом просто. Скільки часу тобі десь пішло приблизно на те, щоб пристосуватися? Місяць, може, два. Тобто, місяць-два ти пожила вже тут, і тобі стало легко. Ну не відразу легко, я розумію, але трохи краще. Не відразу легко. Тут була моя дворізна сестра, і ми ходили гуляти. Спочатку дітей, а потім вже в школі. Я із ними була знайома, то в мене були як і шкільні, і позашкільні з ними контакти. Тобто, ти мала що робити і в школі, і поза її межами. Ти не була самотня. Я не була самотня. У мене було до тебе питання про те, як тобі навчатися в нашій школі. Але ми вже його так само охопили. Я зрозумів, що тобі подобається у нас в школі. Так, подобається. Але іноді буває складно. Іноді буває складно, бо програма взагалом шкільна не є легкою для 10 класу. Але мені допомагає з цим справлятися вчителі та оточення. Бо завдяки друзям я можу якось полегшити працю. Добре. Ми сказали, що друзі у тебе є в школі. Вони до тебе поставилися з повагою. Вчителі. Як відреагували на тебе вчителі? Добре. Вони мене сприйняли, бо я вчуся. Тобто, не було такого, що... Ти у них відмінниця, так? Так, відмінниця. Вони таких люблять. Так, вони люблять. Вони не занижують мені оцінки. Може, навіть десь завищують. Завищують, але це добре. Це дуже добре, я б тобі навіть сказав. Це клас. Це чудово. Так. Але я вважаю, що я знаю на ті оцінки, які я... Ну, звісно знаєш. Ти ж ходиш на конкурси різні, слухай. Я знаю. Звідки тобі знати? Звідти. Тому що я на ті самі конкурси їжджу. Неправда. Правда. Ми не були з тобою не в Ужгороді на яцеках. Ні, ні, ні. Не в Кокона яцеках. Не було такого. Не було. Добре. Повертаючися до твого попереднього місця проживання, до Києва, за чим ти найбільше сумуєш? Найбільше сумую, я думаю, за своїми друзями, бо без них мені тяжко. Я за ними дуже сумую, я їх дуже люблю. Але, ну, не спромога побачитись, тобто вони можуть... Вони залишилися в Києві. Залишилися в Києві, так? Багато. Усі? Усі. Так, але літом вони можуть до мене приїхати. Ти їх вже запросила? Ні, вони самі приїдуть. Слухай, ти будеш, як, знаєш, екскурсовод. Зробиш їм екскурсію по нашому селі, покажеш Палац Фортецю. Фійовку. Покажеш озеро. Ну, звичайно, що Фійовку. Ти вже, знаєш, прошарена трохи, тому вони все побачать. Вони перше, що побачать, це озеро, в якому жаби клакають літом постійно. Ну, тому що це до тебе дуже близько. Так. Тобто я розумію, що ти найбільше сумуєш за друзями, які залишилися в Києві. Так. Чи є ще щось? Ще за квартирою сумую. Ти жила в самому центрі Києва? Ні, не в центрі. Подільський район, але він достатньо також розвинутий був. Ну, загалом Київ, він правий берег, увесь благополучний. Плюс-мінус. Залишилося тобі багато родичів та знайомих там, в Києві? У Києві, так. Знайомих, родичів, тобто і мами них, і татових знайомих залишилося. Але я сподіваюся, що вони... Що ви скоро побачитеся. Так. Ну, ви підтримуєте контакт? Батьки, так. Я її своїми знайомими також підтримую. Це дуже добре, що ти і тут уже маєш, і там маєш якесь оточення, тобі легко буде і тут, і там. Приїхали ви спочатку мовномасштабного оточення сюди. Ви одразу знали, де будете жити? Так, одразу, бо тут живе мій дідик, я про це вже казала. Тобто це не було загадкою. Ми знали, що ми будемо жити там, де ми зараз живемо. І ми не задивинулися звідти ні на сантиметр. А чи надавала держава і наша громада якусь допомогу? Так, надавала допомогу щомісяця. Їжу надавала на кількість осіб, котрі були зареєстровані як ВПО. Та один раз, по-моєму, одяг для дітей до 14. Тобто вони надавали їжу щомісяця? Так. І скільки це тривало? Це тривало, по-моєму, до осені 22-го. Ні, з лютого 22-го до літа 23-го року. Тобто досить такий значний період вони надавали? Так, значний. Крім якої допомоги була фінансова якась підтримка і фінансова допомога, чи такого не передбачували? По-моєму, передбачалося, але я це питання не можу обговорити у повній мірі, бо не я розпоряджувалася цими фінансами, а мама. Можливо, їй і давали щось, але я про це нічого не знаю. Про якісь можливості, які надає наше село для розвитку, поза школою або будь-що, що організовувалося для внутрішньопереміщених осіб, ти дізнавалася чи ні? Чесно, ні. Я не багато потребую, тобто не було такого, що мені чогось бракувало, тому я за таким не дізнавалася. Загалом, наша влада відносилася до внутрішньопереміщених осіб. На своєму прикладі, можеш сказати, що це було нормально? Так, нормально досить, бо не як зовсім влада, а як люди самі, вони надавали притулок теж біженцям у себе. Тут у садочку було, наскільки мені відомо, також пригисток для внутрішньопереміщених осіб. Так само і люди в нашому селі, я знаю, що приймали їх у себе вдома, кому не було де жити. Так, я про це й кажу, що, в принципі, внутрішньопереміщеним особам було де заночувати, тобто пожити деякий час. Тобто не було такого, що вони приїздили сюди і не знали куди їм рухатися далі і що їм робити. Так. А зараз, взагалі, відкрився шелтер для внутрішньопереміщених осіб. Як влада, так і люди, які надавали пригисток, які надавали якусь допомогу, ставилися дуже добре і дуже позитивно. Не було якогось... Не було негативу до цих людей, бо вони розуміли, що вони в цьому не війни. Тому що на місці цих людей могли бути і ми, і будь-хто з нас. Тобто на місці внутрішньопереміщених осіб міг бути хто завгодно. І, тобто, ніхто не може знати, що станеться наступним. І відносилася до цих людей з повагою, з розумінням. Це дуже добре. І тут можна додати про те, що ти казала, що наш закарпатський менталітет дуже... Наші люди з села тобі дуже сподобалися, як розумієш. Так, сподобалися. Это очень хорошо. Но на этом примере мы можем говорить про любую точку Украины, где принимали внутрешнеперемещенных осиб, потому что в это время мы все были объединены. Мы и до сих пор продолжаем быть объединены, потому что у нас есть одна спичная цель. Поэтому хорошо, что люди относятся с позитивом. В каждой монете есть две стороны. Как ты считаешь, нужно ли менять что-то власти? Власти на уровне государства и власти на местном уровне что-то в отношении внутрешнеперемещенных людей? Между властью и внутрешнеперемещенными людьми. Но если внутрешнеперемещенные люди не будут говорить о своих потребностях, о проблемах, которые у них есть, то власть не будет знать об этом. Как у нас с тобой сейчас тут диалог, так же нужно... Да, не монолог. То есть не только хочу и не только дадим, а и хочу и будет. То есть должны быть контакты. То есть чтобы проблемы проговаривались и эти проблемы были слышны с боку власти. Да, чтобы они решились. Достаточно, как ты считаешь, мероприятий в нашей громаде, которые организуют молодежь для молодежи? И как можно больше вкладывать молодежь внутрешнеперемещенных людей в участие в этих мероприятиях, или на какие мероприятия нам нужно поддерживаться, чтобы вкладывать эту молодежь? Я в целом следую за мероприятиями, которые организует молодежная рада. И молодежная рада, и в целом наша громада. Да, в целом громада. И достаточно много таких мероприятий. То есть молодежь может прийти, послушать, учиться, что-то для себя взять. Я сама была на таком тренинг-форуме. Я там была приглашена как представитель внутрешнеперемещенных людей. То есть, если происходит какой-то мероприятие, то нужно пригласить. Да, если происходит мероприятие, то нужно об этом предупредить, потому что не все следуют за этим, но, возможно, много людей хотят... Хотели бы принять участие. Хотели бы принять участие, да. Я отвечала на самом форуме, на котором занималась тема будущей профессии, ориентации, психологический направление там было, развивалось патриотическое чувство. То есть молодежи учили о том, что им могло бы быть необходимо в будущем. Я считаю, что это было в целом очень интересно. И у нас такие тренинги проводились. А это был форум, который ты посетила на уровне области, да? На уровне области, да. А на уровне громады ты видела про проводение таких мероприятий что-то? Да, я посетила, я посетила... Школу прозивления. Да, мне дали сертификат. Были занятия, направленные на развитие лидерских навыков, навыков ораторского искусства, психологическая поддержка и... Проекты управления. Проекты управления. Я помню, потому что я это проводил. Да, да. ...на котором мы могли найти путь до достижения своих желаний. То есть, хочу достижения. Мне очень не хватает... Чего не хватает? Качелей. Очень. Качелей? Качелей, да. Это те качели, о которых ты говорила на этом проекте? Да. Я очень люблю, то есть, лысаться, но тут... Гойдаться. Гойдаться, но тут нет места. Никак нет места. Но действительно нет места. Вот, видишь, и ты там научилась проектному менеджменту, и ты можешь написать проект и сделать эти качели. Да, я сделаю и напишу, но тебя туда не пущу. Ты не пущешь меня на качели? Нет, не пущу. Потому что я сломаю. Да. То есть, ты считаешь, что такие заходы немного помогают молодым в чем-то? Да, они помогают в том, чтобы понять, чего хочет молодая женщина. То есть, они направлены на развитие своих думок, желаний. Они перестают стесняться, находят... Ну, я, насколько помню, ты там немного стеснялась в первый день, Маша. В первый день. Ты помнишь, что был второй? А в второй день ты уже была такая, на позитиве вся. Ну, потому что ты знала, что там получаешь сертификат. Да. То есть, я правильно понимаю, что заходы для молодых какие-то есть, они происходят. Но, чтобы привлечь молодых в ЭПО, нужно им об этом сообщать и их туда пригласить, да? Да, нужно пригласить, потому что не все за этим следуют. Но много, кто может хотеть... Взять участие. Да. Так же, как на форуме на Закарпатске, на уровне Закарпатской области, ты была пригласлена, и сюда, на мой проект, ты тоже была пригласена? Да, я была пригласена, но сама я не узнала про других, потому что мне не хватает времени, но если меня пригласят, то я смогу его найти. Это чудово. Поделись со мной, пожалуйста, тем, что ты планируешь вернуться в Киев. Я бы хотела, но по плану, я не знаю, как это будет происходить, потому что это не я решаю. То есть я очень хочу вернуться, я очень люблю Киев, то есть там осталось, можно сказать, все мое жизнь, и я надеюсь, что закончится полномасштабное вторжение, я смогу вернуться в Киев, там продолжить свое жизнь, а если нет, то, возможно, я пойду куда-то в Европу, если мне хватит сил, знаний, денег. Я вообще не знаю, я не строю никаких планов, то есть я еще посмотрю, как это будет просто развиваться, но на данный момент есть как минимум два пути, то есть Киев и за кордон. Но я бы очень хотела вернуться в Киев, потому что это знакомое окружение, знакомое место, знакомое мне жизнь. То есть твои планы на будущее входят за добрым расходом событий, входят в твое возвращение в Киев и влаштование дальнейшего жизни там. Да. Я тебя понял. Я очень благодарен тебе, что ты нашла время прийти сюда, немного со мной тут пообщаться. Мы не общались, мы не общались, говорила только я. Расскажи что-нибудь, о чем ты думаешь на будущее, то есть 11 класс закончится и где ты будешь дальше. Знаешь, для меня это так же очень важное вопрос, потому что с направлением того, куда я хочу вступать или куда я хочу учиться, я уже определился, но куда, и город, и университет и так далее, я еще не вызначился, и это очень сложно, но все в процессе, знаешь. Еще немного времени и тем самым успокоюсь. Хорошо, это правильно, нужно просто смотреть позитивно. Да, нужно в будущее идти с позитивом, все у нас будет хорошо, все у нас будет чудово, потому что иначе что-то быть не может. Я еще раз хочу тебе поблагодарить за то, что ты выделила свой время. Да, я рада, что я сюда пришла. Это также честь, то есть остаться здесь. Спасибо тебе за твои откровенные ответы, за то, что мы с тобой поговорили, за то, что я услышал твои думки. Я надеюсь, что мы продолжим нашу сотрудничество, что ты будешь посмотреть наши мероприятия в Сиеве, и спасибо тебе. Спасибо тебе. Также спасибо нашим друзьям, которые слушали наш подкаст в интернете, которые смотрели и просмотрели. Спасибо вам. И Майтеса фест!