Пам'ять

ПАМ’ЯТЬ Над дивним полем з тихою росою, У чистій та прозорій вишині Хлопчина та дівча із русою косою У вишиванках взрілися мені. Обоє юні-юні, зовсім діти, Вони у душу глянули мою І у душі моїй палали квіти Які я лиш збирався посадити Й розкошувати у своїм раю. Чому? – кричати захотіло слово… За що? – забилась зранена душа… А серце знало. Бо лише у крові Є влада ненавидіти й прощать. Воно почуло, що земля не може В уста свої прийняти кров дітей, Й нещасна плаче: вбережи їх Боже, Дай тих, хто днесь повстане на сторожі, Щоб більше не було смертей. Та гавкають удалині гармати Хурчать снаряди, бухаються в пил… Й горять-горять чиїсь-то рідні хати І кров дітей усотується в діл. Я їх не знав. Але земля святая Таку молитву слала в небеса, Що у небес тепер і вже й довіку Є сині очі й русая коса. Не скоро заживуть землі моєї рани, Й слова про мир – то поки лиш слова… Але й про перемозі будем бачить, Як небом синім пам’ять проплива… 17 травня 2016 р.